«Територія А» — це мистецька агенція, що займається культурно-мистецькими, благодійними та медійними проектами. Виходила на ICTV з 1995 по 2000 роки, потім на Першому національному у 2005 році після 5-річної перерви. ⠀
Найбільш відома організація тим, що створила перший в історії українського телебачення щоденний хіт-парад, де було спочатку 5, потім — 10, а пізніше — 20 місць. Хіт-парад виходив в етер тричі на добу: зранку, вдень і увечері. «Територія А» стала своєрідним аналогом пізніших «фабрик зірок», бо народила цілу хвилю української популярної музики.
Сьогодні ж організація займається багатьма проєктами, націленими на розвиток та популяризацію української культури. Про організацію розповідає одна із засновниць Анжеліка Рудницька.
Історія створення «Території А»
Територія А — це мистецька агенція, засновниками якої є Олександр Бригінець, я та ще кілька наших друзів-партнерів. Ми свого часу вирішили, що українська культура повинна бути популярною в першу чергу в Україні, але глобально — й у всьому світі. Точніше навіть так: оскільки це був юнацький максималізм, то популярною наша культура мусить бути у всьому світі, бо ми цього варті та достойні. А для того, щоб стати відомими у світі, потрібно завоювати власну авдиторію. Це була актуальна тема, тому що після проголошення незалежності дуже актуалізувалася теми ідентифікації і національної ідентичності. І люди шукали інформацію, якої було мало, бо інтернетів ще не було. Потрібно було якимось чином розв’язувати це питання. І тому ми маленькою командою збирали, діставали, описували, писали цікаві новини про культуру, про всі види мистецтва, які, як нам здавалося, проявляли себе якось цікаво і не по-радянськи. Ми не ігнорували людей, які працювали в часи СРСР, але все-таки сферою нашого зацікавлення були нові ідеї, наприклад відеоарт, нове українське кіно, серіали, що розвивалися в 90-х. Звісно і література, оскільки Олександр Бригінець — письменник і має велике коло друзів-авторів, то вони були героями наших публікацій. Але найяскравішими, найактивнішими були музиканти, тому що це продукт для масового споживання.
Ми видавали такий інформаційно-аналітичний мистецький бюлетень. Ми його так назвали, бо треба було якусь форму придумати для того, що ми робили. І цю інформацію розсилали в десятки, а потім уже й в сотні медіа по Україні. Це все відбувалось по факсу або через диктування на телефон, якщо гарячі новини. Але публікацій під маркою «Територія А» по всій країні була шалена кількість. Тобто, ми працювали маленькою командою, але самі потужно фінансували цей проєкт, бо ми працювали на інших роботах на початку заснування «Території А», і вкладали свої сили, кошти в те, щоб розвивати це.
Пізніше з’явилась ідея перетворити проєкт в хіт-парад, у цілий мистецький канал, в якому були б і театральні програми, і програми мистецьких новин, й інше. Хіт-парад «Територія А» був нашим флагманом, але були й інші програми: «Homo ludens» присвячений театру, «Музичний тиждень» — подіям в музиці. «Мистецький канал “Територія А”» — це про мистецтво, успіх. Усіх програм уже і не пам’ятаю, їх було багато: випускали газету «Музичний тиждень», видавали перші українські альбоми, збірки української музики, диски, їх, до речі, дарували підписниками нашої газети. А у багатьох людей не було на чому слухати ці диски, тому вони їх тримали як сувеніри. Це був такий час, але динозаврів живих я не бачила!
Про назву
Для «Території А» не треба народжуватись в якісь часи, щоб її пам’ятати. Ми не вмерли. Ми живі. Ми працюємо. Ми живіші за багатьох інших. Насправді ми всі були дуже креативні, хотіли, щоб це було небанально. Тому ми були в пошуках якоїсь оригінальної назви й придумали «Територія А». Тому що йшлося про мистецтво світове. Як я казала, амбіції у нас були масштабні. Світова назва для мистецтва — арт. Отже, це мало стосуватися арту. Ну і шукали якесь слово — «Територія Арт». Ніби цікаво, але надто конкретно. Все ж таки мистецтво — це трішки загадково, провокативно, грайливо. Тому «Територія А».
Діяльність «Території А»
Цьогоріч ми створили 2 великі масштабні проєкти. Один із них — День Незалежності на Луганщині. Ми встановили національний рекорд із наймасовішого виконання пісні «Червона рута». І, нібито нічого такого в цьому не було б, якби це було, наприклад, у Львові чи в Києві. Але оскільки ми провели цей флешмоб на Луганщині, то, звісно, це зовсім інші відчуття, зовсім інші нерви, зовсім інше відчуття масштабності та важливості цього моменту, тому що на цей флешмоб з’їхалися і військові з своїх місць дислокації, і поліцейські прийшли, і люди, які хотіли. Поз’їжджалися, до речі, і з містечок Луганщини, вони дуже поспішали й казали: «Боже, ми хочемо нарешті дочекатися саме флешмобу, хоча концерт класний, але в нас так погано з доїздом до своїх містечок». І, напевне, найбільш зворушливим для мене і для команди були зустрічі з людьми, які спеціально приїхали на цю акцію з окупованих територій.
Ми багато говоримо про те, за кого ми боремось — за територію чи за людей, а що ми для цього робимо? Багато таких запитань, і вони зависають, як якісь філософські, але ми не пропонуємо відповіді. Намагаємось, всі по-різному, робити певні кроки для вирішення. Я не державний діяч, а громадський. Але я розумію, яке важливе значення має культура, бо пам’ятаю досвід «Території А» 90-х. Попри весь скепсис людей, які не розуміли, що таке хіт-парад, це все ж захопило всю країну: мільйони людей дивилися одночасно той самий хіт-парад, писали мішки листів. А це не те, що зараз зібрати мільйон людей в Instagram, бо все в одному місці. Це було зовсім інше, але ми ставили для себе надзадачі і їх досягали.
Ця задача, про яку я зараз кажу — для мене вона важлива, бо ми 8-й рік опікуємося, нашою прифронтовою територією. Тобто «Територія А» і я займаємось культурним волонтерством, культурною внутрішньою дипломатією. Зараз це дуже актуально, бо країна живе різними життями. Одна частина країнаи дивиться світські програми і взнає, в яких сумках і туфлях ходять зірки та політики, а інша — живе під вибухами й не має доступу до елементарних речей, які повинна мати відповідно до української Конституції, зокрема доступ до української інформації, до української культури, до української книги. Тому така велика програма «Території А» — це «Територія Книги». Це такий народний збір книжок, який ми організували: люди приносять, присилають нам книжки, ми їх формуємо в бандеролі і розсилаємо у бібліотеки сходу — на Луганщину і Донеччину. Вже нас хтось знає, просить, звертається, комусь ми пропонуємо, надсилаємо. Це наша улюблена книжкова тема.
До пандемії організовували раз чи двічі на місяць виїзди із серіями концертів. Виходило десь сотні концертів в рік. Я їх не рахувала, але це дуже великий обсяг роботи, який ніхто не бачить, тому що цього наші телевізори не показують, бо це ж не комільфо, треба ж розважати людей, тому нас там немає. Скільки б ти не розповідав про те, чим ти займаєшся, в новітніх медіа, соцмережах, це не те. Ну, напевно, що треба голяка виходити на сцену — тоді так, але це не мій профіль.
Є кілька важких ще тем, якими ми займаємось, наприклад «Свічка пам’яті». Вже 5 чи 6 років поспіль «Територія А» проводить цю акцію, де збирає митців, науковців і через мистецтво, через сучасну музику у виконанні класичних інструментах, розказує про Голодомор з віршами, з виступами українських акторів, з піснями особливими, а їх не так багато, але вони є, ми їх шукаємо. Кожен рік — це якісь інші формати. Ми запрошуємо науковців-істориків, які розповідають про Голодомор. Торік ми робили це в онлайн-форматі, підключали українських амбасадорів і обговорювали з ними питання, чому світ (не весь, але все ж) досі не визнав Голодомор. Така важка, але важлива тема, коли через культуру ти ставиш глобальніші питання, які потребують вирішення на високому рівні, але оскільки влада так аморфно до цього ставиться, то мистецтво повинне підштовхувати владу рухатися і в цьому напрямку також. Ще один цікавий момент — під час цих заходів ми збираємо кошти і передаємо хоспісу для літніх людей, які перевезені з сірої зони, які виявились нікому не потрібними після початку війни. Ми не даємо їм почуватись покинутими та голодними, бо на початку вони реально були голодними, і це для них була дуже важлива наша підтримка.
Ще одна велика постійна акція, яка стала народною і всесвітньої — це «Ангели пам’яті», присвячена героям Небесної Сотні. Кожного лютого ми розвішуємо білих янголів на деревах на Інститутській. Спочатку це було лише в українських містах, а торік і в різних країнах на всіх континентах: в Південній Африці, в Австралії, в Канаді, в Штатах, в Європі, в Азії — скрізь, де є українці. Ми намагаємось їх об’єднувати, бо йдеться і про єдність українців. Але пам’ятати теж важливо, бо діти, які йдуть в школу, не були очевидцями тих подій, і якщо ми про це щоразу не будемо нагадувати, то, на жаль, це дуже швидко забудеться.
Наша улюблена тема — це Різдво. Щороку на День святого Миколая у нас відбуваються благодійні заходи для діток. Вже десь 9 чи 10 рік поспіль. Також маємо різдвяні різноманітні формати — фестиваль «Етнозима», національний рекорд з найтривалішого і безперервного виконання колядок і щедрівок — ми більше 3.5 годин співали колядки та щедрівки, жодна з яких не повторилась. І це було в Михайлівському соборі просто фантастично, чарівно. І люди, які були присутні, не дихали, тому що був прямий ефір, і ми попросили ідеальну тишу. А ще вражало, коли дозволяли людям аплодувати, то це були вибухи емоцій. Частина цього великого різдвяного проєкту — «Територія Різдва». У нас виходив мій однойменний альбом з колядками та щедрівками. Потім ми робили у 2020 році першу велику подію нового року. На жаль, вона по суті лишилась останньою, бо почався локдаун. Але цьогоріч завдяки підтримці Українського культурного фонду, нам вдалося масштабувати цю ідею і зробити великий телевізійний проєкт, який буде в ефірі.
Насправді ще безліч всього. Підтримуємо, наприклад, фестиваль «Авдіївка FM». Ми не є організаторами, але ми надаємо, як кажуть чиновники, організаційно-методичну допомогу. Тобто, все що можна допомогти, підказати, як це цікавіше зробити, організувати, комунікувати, знайти партнерів. От ми допомагаємо «Авдіївці FM». І ще один є фестиваль крутий імені Марії Примаченко у Краматорську. «Територія А» його підтримує.
Безліч всього робимо. Сьогодні заглядала в Вікіпедію, бо треба якомога більше написати там, щоб люди могли дізнатись про діяльність. «Територія А» працює активно. В нас зараз є кілька ідей великих на наступний рік, і якщо знову вдасться знайти партнерів, то ми зможемо ці ідеї робити не в маленькому форматі, а в масштабному, так, щоб це бачила країна. Ми бачимо активність українців всього світу, і мене це дуже тішить, тому що в нас є можливість доносити українську культуру і розносити її по різних країнах світу.
