Медіапроєкт, який відкриває Україну з несподіваних сторін для українців і світу, переосмислюючи історичні особливості та культурні коди власних земель, висвітлюючи етнографічні, географічні, антропологічні цікавинки.
Ukraїner розповідає пізнавальні історії про найвіддаленіші куточки, людей, мистецтво та бізнес в Україні. Перша антропологічно-етнографічна експедиція тривала з червня 2016 по жовтень 2018 і охопила всі 16 історичних регіонів України — від Слобожанщини до Поділля, від Волині до Таврії, крім тих територій, що тимчасово окуповані.
Про діяльність проєкту розповіла Каріна Пілюгіна.
Ідея створення
Проєкт з’явився ще у 2016 році, тож цього року нам уже 5.
Він почався з ідеї Богдана Логвиненка про те, що Україні потрібне медіа, яке б виконувало кілька функцій і піклувалося б про глобальні цілі. По-перше, хотілося познайомити українців із самими собою, зруйнувати стереотипи, які існували в суспільстві щодо всіх цих схід/захід тощо. Всі ці думки були спровоковані тим, що дослідження, які проводились на той час, говорили, що більшість людей (~75%), не виїжджають за межі своєї області. Відповідно, коли люди ізольовані, вони отримують інформацію лише із зовнішніх джерел, стають дуже вразливими до стереотипів та думок, які нав’язують ЗМІ. А друга мета — показати Україну світові. Бо так вийшло, що світ знав про Україну у контексті високого рівня корупції, у кращому випадку — завдяки Шевченку, Кличку, Руслані і Чорнобилю. І все, більше про Україну нічого не було відомо. Це хотілось змінити.
Новини фіксували завжди якусь зраду, якусь проблему, що все погано. Що там аварія, те сталось, те сталось, а хороше обмежувалось тим, що в “зоопарку народилось панденятко”. Але це ніяк не відображало справжнє життя України на той час і навіть досі. Так виникла ідея створити проєкт, який би показував справжню Україну, знайомив, у першу чергу нас, українців, з самими собою, і знайомив світ з тим, якою є Україна.
Спершу у Богдана була амбітна мета об’їхати всю Україну за рік, він думав, що це реально. Та коли хлопці поїхали у першу експедицію, то зрозуміли, що історій людей, місць настільки багато, що цього часу не вистачить. Зрештою, перше коло ми закінчили майже за 3 роки, у 2018. І за результатами тієі подорожі ми випустили нашу першу книжку — “Україна зсередини”.
Це все створювалось командою до 10 людей. Богдан випадково познайомився із режисером Миколою Носком, знайшов ще двох знайомих операторів, які стали першим складом команди. Деякі друзі допомагали з дизайном, зі старим шрифтом згодом попрацювали Кирило Ткачов та Сергій Радіонов. Спершу це все робилося на якомусь ентузіазмі та великому натхненні створити щось ціннісне.
У нас був партнер Land Rover. Наскільки я знаю, Богдан просто писав листи, ходив на зустрічі з різними представниками таких компаній, і от — вони відгукнулись. Із самого початку проєкт був суто волонтерським, який мав партнерські стосунки з якимись фірмами, тобто в нас не було спонсорів, власників олігархічних капіталів тощо.
За час існування багато чого змінилося, зокрема — формат того, як ми робимо історії. Раніше, ще в першому колі експедиції, ми могли знімати за день 3–4 історії. Та зараз (ми щойно повернулись з експедиції у Причорномор’ї) ми на одну історію витрачаємо близько двох днів, іноді навіть три, оскільки хочемо глибше занурюватись у тему. Ми відрізняємось від телевізійного формату, бо наше медіа не стільки про інформацію, скільки про сенси.
Про команду
Загалом структура виглядає так: у нас є основна команда, до 30 людей, і є величезна команда волонтерів, їх вже більше 500. Ці 30 людей менеджерять всю величезну команду. У нас є три напрямки роботи: робота з відео, робота з фотографією та робота з текстом. Зараз у нас ще з’явився відділ подкастів, скоро запускатимемо власні аудіодоріжки. Перший сезон вже на фінальній стадії.
У різних відділах робота налагодження схоже. Наприклад, у відділі текстів є шеф-редактор, редактори, автори, коректори. Є відділ перекладачів, які роблять переклад як субтитрів, так і текстів. Є люди, які займаються субтитруванням та транскрибацією, що теж важливо, бо кожен матеріал проходить ці процеси. У відділі відео є режисер, режисери монтажу, оператори. Відділ продакшену та препродакшену — це, можна сказати, продюсерський відділ, де є продюсер, його асистенти, інтерв’юери, сценаристи, тобто всі люди які займаються підготовкою та безпосередньо зйомкою. Цього року з’явився невеличкий фінансовий відділ з фінансовим менеджером та бухгалтером, що дуже важливо для організації. Також маємо юриста.
Люди з основної команди — супермультизадачні, мультиінструменталісти, які займаються декількома спецпроєктами одночасно. Їх, мабуть, теж можна назвати волонтерами. Вони отримують якусь компенсацію, але ці зарплати точно не можна назвати ринковими. Та кожний з команди дуже горить тим, що він чи вона роблять, і вони дуже вмотивовані тим, аби наша країна була такою, про яку ми всі мріємо.
Про проєкти
Все починалося зі звичайних експедицій, але згодом у нас з’являлися нові ідеї та теми, які нас цікавили. Була можливість отримувати якесь грантове фінансування. Саме так у нас з’явились наші спецпроєкти, які знімаються паралельно із експедицією.
Наприклад, у нас був спецпроєкт про об’єднані територіальні громади, про національні спільноти і корінні народи (ми зняли близько 30-ти історій). Зараз ми фіналізуємо книгу про них, якою ми дуже пишаємось і яка показує, які ми різні, наскільки ми багаті, яка синергія існує у цьому різноманітті. Ця книга мала вийти до BookForum2021, але ми трохи не встигли.
Спецпроєкт “Амбасадори” існував у досить незвичному для нас форматі. Це також грантовий проєкт, що підтримувало USAID. Він більше розважально-телевізійний, але ми свідомо пішли на це, бо хотіли трохи розширити аудиторію. Цей проєкт був покликаний показувати різні міста України, розвивати локальний туризм, залучати селебріті, які в цих містах народилися або які якось пов’язані з ними.
Був спецпроєкт “Голодомор”, реалізований спільно із Музеєм Голодомору та підтриманий УКФ. Постійним є спецпроєкт “Країна ззовні”. Це наші експедиції за кордоном, де ми показуємо історії про українців, які на місцях роблять щось ціннісне для України. Важливо наголосити на тому, що це не проєкт про вдалі історії еміграції, які мали на меті розказати, як класно хтось влаштувався. Ми хотіли показати людей, які будують культурні або дипломатичні місточки між Україною та світом. Минулого року мали таку експедицію в Німеччині, цього року — Британщина. Є історія з Чикаго, є — з Австралії, знята нашим волонтером під час пандемії. Команда планує обов’язково продовжувати діяльність у межах цього спецпроєкту.
Цього року також відбулася “Водна експедиція”. Це мій улюблений спецпроєкт, який підтримала швейцарська агенція розвитку та співробітництва. За мету ми ставили створення 5 історій про різні ініціативи та людей, які займаються збереженням водних ресурсів, а втілили це у форматі експедиції на яхті. Наша команда пересувалась з Вишгорода до Черкас і фільмувала історії під час подорожі. Паралельно також робили бекстейдж про те, як команда живе на борту. Це був захоплюючий досвід. З одного боку — медійний привід, а з іншого — ще один спосіб побачити свою країну, адже коли ти їздиш на авто — це одна річ, а коли ти бачиш все з води — це геть інші відчуття, емоції. Ми намагалися те фіксувати і передавати аудиторії.
Наш другий фільм, “Один день з життя України. Ukraїner The Movie”, був профінансований УКФ. Це був надзвичайно хвилюючий досвід, що став великим викликом для нас. Але нам здається, що все вдалось, і дало розуміння того, що ми хочемо і надалі у цьому напрямку розвиватись.
Також у нас був фільм про скульптора Валерія з Панасівки, який закоханий у грецьку міфологію. Ми випустили історію про нього у межах експедиції Полтавщиною. Згодом хтось у коментарях написав, що Валерій помер. Ми всі були в шоці, а вже через кілька годин з’ясувалось, що це не так. Ця ситуація стимулювала нас до розуміння того, яким крихким є людське життя, тож нам захотілось щось зробити для Валерія. Богдан написав пост, і вже за декілька годин ми зібрали 40 тисяч гривень — суму, потрібну для того, щоб звозити чоловіка до Греції. А за 2 дні у нас було вже близько 100 тисяч, бо люди продовжували переказувати гроші, тож ми вирішили ще й зняти кіно про його подорож. Воно вже майже готове, знаходиться на етапі звуко- та кольорокорекції. Сподіваємось випустити його в широкий прокат наступного року.
На фінальній стадії зараз знаходиться друга книга про національні спільноти та корінні народи. А наша третя книга, яку ми також наразі завершуємо, буде про фермерство та про те, як стати фермером. Завдяки випущеним відео, які стосувалися цієї тематики і набирали шалену кількість переглядів, ми зрозуміли, що це дуже актуальна тема: як щось вирощувати, створювати. Зараз триває пошук партнерів, які могли б допомогти нам її видати. Насправді, і щодо книжок маємо багато задумів та навіть мріємо відкрити своє видавництво.
Оскільки Ukraїner — це ГО, ми не можемо займатися комерційною діяльністю. Тому ми б хотіли відкрити продакшен, який би виконував комерційні замовлення і фінансував громадську організацію.
Також існує VR-спецпроєкт про Крим, що був створений ще минулого року. І, звісно, ми працюємо над мерчем, адже це та річ, яка якраз дуже допомагає проєкту: 30% з кожної проданої речі йде на розвиток.
Окрім вже згаданих спецпроєктів, є ще такий про експортерів. А вже скоро почнуть виходити історії про українські бізнеси, які зайшли на міжнародні ринки.
Зараз триває спецпроєкт, який ми реалізовуємо спільно з ІТ-компанією MacPaw. У його межах ми розповімо історії про класні соціальні ініціативи, наприклад “Повернись живим”, “Доступно.UA”, “Агенти крові”, “Prometheus”. Будуть історії про корпоративну соціальну відповідальність, у таких компаніях як ELEKS, SoftServe, MacPaw, бо ми бачимо велику цінність у взаємодії бізнесу з різними суспільними активностями. Крім того, буде спецпроєкт про локальні ГО у різних містах країни, які розвивають спільноти не тільки в Києві, а й по всій Україні.
Дуже багато всього хочеться, тому найближчим часом будемо проводити пітчинги ідей всередині команди, куди волонтери зможуть прийти зі своїми ідеями щодо спецпроєктів, фільмів, мультимедійних проєктів, тем, якими вони цікавляться та в яких можуть працювати. Ми завжди відкриті! А зараз розмірковуємо над тим, як можна це технічно організувати, щоб кожен і кожна могли долучитися до створення речей, якими горить та чи інша людина.
У нас є ще освітній напрямок, хоча, насправді, він ще тільки на початковому етапі. Ми проводили навчання спільно із випускниками УКУ, і плануємо повторити його наступного року. Також ми створювали школу монтажу у Івано-Франківську, бо, хоча і не вважаємо себе фахівцями у галузі, але маємо певний напрацьований формат дослідження, “польової” документалістики. Словом, у нас є чим поділитися та є готовність це робити. Завдяки такому формату за короткий термін людина має можливість отримати досвід створення матеріалу — тексту чи відео, а ми — знайти нових волонтерів. Це дуже круто, коли команда зміцнюється людьми, які хочуть розвиватися далі у проєкті.
Про подальші плани
Ми б хотіли стати майданчиком, де не тільки ми і наша команда створює якісь матеріали, а щоб інші команди, яким бракує компетенцій чи платформи, теж долучились до нас зі своїми власними ідеями. Ми готові стати майданчиком, де можна було б публікувати всі ці історії та який допомагав би зі сценарною або режисерською частинами. Якщо є задум, що відповідає нашим цінностям, і люди, що готові брати відповідальність за його реалізацію, то ми раді були б підтримати такі ініціативи. А ще, коли людей багато, то стає не так страшно робити амбітні речі.
Ось так, напевно, і бачимо розвиток цього проєкту надалі. На наших стратегічних сесіях та зборах ми постійно говоримо про те, що ми такий собі “National Geographic” для України. Тому ми б хотіли залучати більше людей, розширювати команду на всю країну, де б кожна людина хотіла створювали те, що допоможе нам пізнати себе як українців, щоб ми утвердились у тому, ким ми є, щоб не боялись змінювати країну, щоб усім було кайфово, вільно й творчо розвиватись.
Мені здається, що такий формат, яким є Ukraїner, — дослідження, фіксація, популяризація країни, її особливостей, нюансів — може бути імплементований й у інших країнах. У нас є ще один феномен: окрім того, що Ukraїner — це медіа, це ще й повністю волонтерський проєкт високої якості. Те, що ми створили є унікальним, і воно повільно переростає у щось більше та глибше. У певну спільноту, яка не просто виконує технічні функції, а має спільне бачення країни, спільні цінності, де люди підсилюють одне одного. Ця спільнота включає не тільки волонтерів, а й героїв історій.
