Музей “Третя після опівночі” — єдиний музей в Україні, де екскурсії проходять у суцільній темряві та у супроводі незрячих гідів. Відкрився він у 2017 році. Команда складається із 6 незрячих гідів, які за цей час втсигли провести екскурсії для більше 28 тисяч людей. Вони допомагають опанувати темряву та чесно відповідають на всі питання.
Простір музею реалістично відтворює повсякденні місця: галерею, будинок, вулицю, природу. Для кожного з нас це звичні локації, які мають своє облаштування, кольори, запахи та звуки. Ми звикли сприймати їх за допомогою зору. Але може бути інакше: для 39 мільйонів людей у світі візуальних образів не існує.
Команда музею прагне знищення бар’єрів у спілкуванні між зрячими та незрячими людьми, працевлаштування, соціалізації та культурної просвіти незрячих, підвищення рівня емпатії та толерантності в суспільстві.
Про діяльність музею розповіла його співзасновниця — Аліна Марненко.
Про ідею створення
Музей ми, разом з моїм другом, відкрили більше чотирьох років тому. Обоє тоді працювали в IT-галузі і не мали жодного зв’язку із соціальною сферою та бізнесом. Але ідея знайшла нас сама: наші друзі розповіли про свої враження від екскурсії у темряві в іншій країні. Те, про що вони говорили, та їх емоції дуже мене вразили. Це було унікальне поєднання розваги і при цьому сильного впливу на особистість і суспільство. Це був досвід, який вони не могли забути, це було щось, що вплинуло на їхні цінності та ставлення до інших людей.
Через якийсь час роздумів про цю ідею ми вирішили: а чому б не спробувати і не відкрити щось подібне? Сумнівів на той момент не було — настільки ми вірили у цю історію. Було внутрішнє уявлення про те, яким має бути музей та екскурсія, який посил ми хочемо доносити людям. Також ми вирішили не їздити по інших музеях закордоном, щоб не обмежувати себе готовою реалізацією.
Все-таки наших знань було недостатньо, тож ми почали знайомитись із незрячими людьми та досліжувати сферу. У першу чергу, я пішла в Українське товариство сліпих (УТОС), де мені дали кілька контактів молодих та активних незрячих. Після цього ми почали спілкуватися з ними та питати, що б вони хотіли отримати від проєкту, що донести суспільству. Інколи нам пропонували дуже радикальні завдання, які зачіпають болючі теми: наприклад, здолати натовп на екскурсії. Вони говорили про свої відчуття, про те, як вони пересуваються містом, з чим взагалі стикаються. Таким чином, поступово вимальовувалася концепція екскурсії.
Ми чули і деякий скепсис від людей, з якими радились. Наприклад, від пари знайомих, які працюють у маркетингу та бізнесі, я чула коментарі на кшталт: “Навіщо ти цим займаєшся, це ж не бізнес”, “Чого ти на це витрачаєш свій час?”. Дехто з незрячих також сумнівався. Мовляв, наче звучить все класно, але віриться мало, що люди дійсно будуть витрачати час на те, щоб зрозуміти, як живуть незрячі.
Звісно, до цього в Україні такого не існувало і люди не завжди розуміли ідею. Тому було дуже важливо правильно спозиціонувати проєкт та пояснити людям, в чому різниця між нами і квест-кімнатами або класичними музеями.
Про назву музею
Нам потрібно було придумати щось оригінальне, щось таке, що зачепило б за живе. З одного боку, назва мала б бути чіпкою, але водночас мати глибокий сенс. Наш друг-дизайнер, який також розробляв інтер’єр музею, багато в чому допомагав у розробці візуального дизайну та у генеруванні ідей. Ось він якраз і придумав назву після того, як наткнувся на інформацію про те, що третя година ночі — це найтемніший час доби.
Головне, не сприймати назву буквально: працюємо ми все-таки не о 3 ночі, а вдень, з 10 до 22.
Про екскурсії
У нас досить багато різних форматів. До того ж, ми регулярно запускаємо нові та оновлюємо наявні.
Наш основний найпопулярніший формат — це “Прогулянка в темряві”, на якій можливо прожити буденне життя без допомоги зору. Ми відтворили реальний світ у великому просторі 150 кв.м, де є різні локації: вулиця, квартира, під’їзд, природа і навіть мистецька галерея. Зі звуками та запахами, але в повній темряві.
Важливими критеріями для нас були реалістичність та інтерактивність простору. Наприклад, у локації “вулиця” на підлозі лежить бруківка, справжні бордюри, клумби та світлофор. Забавно вийшло, коли під час ремонту будівельникам сказали у кімнаті покласти бруківку, занести вуличні клумби та встановити світлофор. Вони були максимально здивовані тим, що відбувається.
Кожний, хто проходить екскурсію, відчуває себе у цілком життєвих умовах. І саме через цю реалістичність доволі часто люди забувають, що вони на екскурсії і що цей світ повністю вигаданий, тому глибоко занурюються в цю атмосферу.
Одна з моїх улюблених історій пов’язана з локацією “квартира”. Коли людям ставлять завдання подивитися або знайти щось у шафі, у них виникає відчуття, ніби вони нишкають у чужих речах когось, хто тут живе, тобто повністю переключаються на нові умови. Це одне з важливих досягнень: люди забувають, що це вигаданий нами світ.
Це не квест-кімната, тут немає головоломок і мети якнайшвидше виконати всі завдання і дійти до кінця. Ми створюємо фокус на максимально якісному проживанні кожного моменту. Ще важливо розуміти, що це не лекція, яку читає гід, у нас все побудовано на сценарії, за півтори години якого людина проживає свій звичайний день. Виходить на вулицю, купує каву, йде додому, де відкриває двері ключами — все, що ми робимо кожного дня.
Людина постійно знаходиться поруч із нашим гідом, який допомагає, дає завдання і відповідає на питання, яких виникає завжди дуже багато. Дехто настільки заглиблюється в екскурсію, що навіть не встигає задати свої питання. Але для цього у нас є обов’язковий етап після екскурсії — рефлексія, яка відбувається у спеціальній кімнаті відпочинку. Тут у відвідувачів є можливість обговорити свої емоції, навчитись писати шрифтом Брайля і спробувати інший цікавий інвентар, а також задати всі свої питання. Наприклад: “А як ви транспортом користуєтесь?”, “Як купуєте їжу в супермаркеті?”, “Як ви одяг обираєте?”.
І це дуже важливий етап. Стереотипи з’являються саме через відсутність знань, а тому ми мотивуємо та стимулюємо людей до задавання питань.
Є багато речей, які люди усвідомлюють самостійно під час екскурсії, і з нашої сторони це найефективніший спосіб донести їм важливі речі, замість того, щоб намагатися переконати на словах. Також важливо, що під час екскурсій руйнується бар’єр у спілкуванні з незрячими людьми. Після півтори години у темряві з’являється відчуття певної близькості і довіри.
Щодо інших форматів, то у нас ще є “Побачення у темряві”, шкільні екскурсії, тімбілдінги.
Дуже важливим напрямком діяльності для нас є формат доступного мистецтва для незрячих. Ми проводимо уже четверту виставку мистецтв у темряві, для яких створили майже 100 тактильних експонатів (живопис, архітектура та скульптура). Такий формат цікавий як незрячим, так і зрячим людям.
Зрячі по-іншому знайомляться зі звичними речами, помічають дуже багато нового. Наприклад, Золоті Ворота: багато хто був здивований, що на них зверху є хрест. Саме тому це новий тактильний досвід і тренування уяви. А ось для незрячих це взагалі перша можливість дізнатися, як та чи інша форма мистецтва виглядає. У нас є всі найпопулярніші архітектурні пам’ятки світу та України: від Колізею до Ратуші у Львові.
Про нові формати
У березні 2020 року через карантинні обмеження ми втратили можливість проводити екскурсії в просторі. Це був важкий період, до якого ми були змушені адаптуватись. Тоді нам вдалось розробити два нових формати, які допомогли частково зберегти діяльність.
Перший альтернативний формат — онлайн-інтерактив “5 чуттів” для дітей, ведучими в якому стали наші незрячі гіди. Наскільки нам відомо, аналогів цьому не існує. Завдяки цьому проєкту наша команда знайомить навіть дуже маленьких дітей зі світом незрячих та розвиває їхні органи чуття.
Також ми запустили прогулянку містом “Відчуй Київ”, на якій можна познайомитись із містом зовсім по-іншому.
Про музеї в інших містах
У минулому році ми запланували відкриття нашого другого музею у Львові, але через ковід зсунули його на 2022 рік. Частина коштів, необхідних для відкриття вже є (це і власні кошти, і грантові, і від інвесторів), та ми продовжуємо шукати партнерів і працювати над відкриттям, незважаючи на всі складнощі.
