Катя Гандзюк: «Давайте триматися купи і горнутися один до одного»
«Я знаю, що виглядаю зараз погано. Мене лікують добре українські лікарі. І я точно знаю, що виглядаю зараз набагато краще, ніж виглядають в Україні справедливість і правосуддя. Тому що їх сьогодні не лікує ніхто», — каже Катерина Гандзюк у своєму зверненні, яке знімає на телефон з Київської лікарні.
Каті Гандзюк було 33 роки, вона жила в Херсоні і працювала радницею мера міста. 31 липня 2018 року, коли Катя йшла на роботу, зловмисник облив її великою кількістю концентрованої сірчаної кислоти. Після цього — хімічний опік понад 39% поверхні тіла і госпіталізація в Київську лікарню.
«Ми спочатку не оцінили рівень загрози. Я не думав, що все так складеться. А вже коли ми приїхали на наступний день (після нападу — ред.) в Херсон і побачили її, то зрозуміли, що це жах», — розповідає медіа «Свідомі» друг Катерини, Роман Сініцин.
4 листопада Катерина померла. Причина — наслідки від опіків.
Напад на Катерину та відсутність результатів розслідування запустили всеукраїнський рух «Хто замовив Катю Гандзюк?», активісти якого досі вимагають справедливість у справі.
«Одразу почали думати, що треба мститися. Це ми і робимо. Організація «Хто замовив Катю Гандзюк?» буде існувати, поки ми не побачимо справедливості. Ми прекрасно розуміємо, хто це зробив і з якою метою, але не всі з тих, хто причетний, зараз знаходяться на лаві підсудних чи у слідчому ізоляторі», — продовжує Сініцин.
Судові засідання досі тривають. Спочатку напад кваліфікували як «хуліганство», згодом замінили на «умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчиненні з метою залякування потерпілого» і «замах на вбивство, вчинений з особливою жорстокістю».
З початку слідства ключові докази збирали саме друзі Каті: склали фоторобот, дослідили відео з камер спостереження, допитали свідків. Через тиск відбулися й зрушення у справі: у червні 2019 року Печерський районний суд Києва виніс вирок Сергію Торбіну (координатор вбивства), В’ячеславу Вишенському та Володимиру Васяновичу (здійснювали спостереження), Сергію Горбунову (придбав кислоту), Микиті Грабчуку (облив Катерину).
Ключовим залишалося питання «Хто замовив Гандзюк?». Підозрюваними у замовленні нападу стали Олексій Левін (Москаленко) та голова Херсонської обласної ради від Батьківщини — Владислав Мангер. Зараз вони перебувають у СІЗО.
У справі є ще двоє ймовірних замовників: голова Херсонської ОДА (2016–2019) Андрій Гордєєв та депутат облради від «Блоку Петра Порошенка» Євген Рищук. Вони на волі.
«Я хочу, щоб люди знали, що Катю вбили Владислав Мангер, Андрій Гордєєв і Євген Рищук. І я хочу, щоб кожен з цих покидьків розплатився за це. І щоб кожна людина в країні знала, що є справедливість і є розплата: якщо ти вбивця, ти сідаєш у в’язницю, а не продовжуєш політичну кар’єру і заліплюєш всю область своїм масним психопатичним обличчям. Ще я дуже хочу, щоб всі знали, що найвища влада в країні була в курсі всіх подробиць цього вбивства і абсолютно свідомо покривала вбивць», — коментує медіа «Свідомі» подруга Гандзюк — Катерина Мола.
17 червня Катерина Гандзюк мала б святкувати свій День народження. За словами її тата, Катя не любила гучних вечірок, а тому провела б цей день у родинному колі або поїхала б у подорож.
«Свідомі» поговорили із найближчим оточенням Катерини — її татом та друзями, — щоб пригадати, якою вона була.
Віктор Гандзюк про доньку
Віктор Гандзюк, батько Катерини, не може зупинитися говорити про неї. Після кожної своєї мовчанки він згадує наступну історію, яка розповідає про його Катю. Під час інтерв’ю ми з Віктором прощалися кілька разів, але кожного він казав: «Давайте я вам ще це розкажу», — і розмова продовжувалася.
«Катя з дитинства була цілеспрямованою. Завжди протестувала проти несправедливості.
Катя була розумною. Змалечку дуже багато читала. Однією з її перших книг стала «Аліса в країні чудес», а улюбленими (і в дорослому віці теж) — історії про Гаррі Поттера.
Мала різкий характер, а тому не мовчала. Думаю, виховання теж трохи вплинуло. У нас сім’я проукраїнська, ми завжди говорили про політику, про те, що відбувається в країні. Тож Катя такою і виросла. Була на і на Помаранчевій, і на Революції Гідності, не допустила становлення «руского міра» в Херсоні. У 2014 працювала в ООН з біженцями та переселенцями.
Крім того, мій батько жив в Тернопільській області і мав націоналістичні ідеї. Літні канікули Катя проводила там, тому це теж вплинуло на її погляди.
Вона була батьковою дочкою і подругою. Ділилася своїми планами, мріями, навіть постами. Вона мріяла про здобуття певних успіхів у політиці і про зміни в Україні. Все навколо себе намагалася покращити, мала багато ідей, які втілювала в життя. Була таким генератором. А ще — мала здатність збирати навколо себе людей. Навіть зараз ми бачимо це по ініціативі «Хто замовив Катю Гандзюк?» — і після смерті Катя змогла об’єднати людей.
Політику любила найдужче. Бачила у ній можливості того, щоб змінити Україну і боротися з несправедливістю. Інша її любов — книжки. Я завжди дивувався, як вона встигала. Знала все, але постійно поповнювала ці знання.
Ось, наприклад, історія. Я з дитинства займаюся фотографією, тож потім вона теж зацікавилась фотографією, десь в університеті. А за якихось пів року вже обігнала мене у знаннях. Почала фотографувати краще за мене, тож вже я радився з нею. Здавалося, немає того, чого вона не знає.
Ще згадав історію. Катя ніколи не була у Флоренції. Я поїхав і дізнався від екскурсовода про вклад цього міста у мистецтво, історію, але дечого не зрозумів. Приїхав додому, кажу: «Катю, я не розумію, чому», — і далі щось питаю. А вона мені за якихось 30 хвилин розклала все по поличках. Називаю це «мудрістю на перспективу»: Катя завжди бачила на кілька кроків вперед і могла сказати, як далі жити.
Ще — любила подорожувати. За свої короткі 33 роки проїхала усю Європу. Знала три мови. За кордоном навіть на лижах каталася, освоїла зелені та червоні траси. Активна була ще з університету, де брала участь у різних волонтерських подіях і грала в КВН.
Катя навчила мене патріотизму і безстрашності. Вона не лише говорила про це, а й показувала своїм прикладом.
Катя ніколи не зупинялася на досягнутому. Отримала три вищі освіти: Херсонський державний університет, Київський національний економічний університет та Національну академію державного управління при Президентові України. Ще писала дисертацію на тему: «Інформаційна війна на сучасному етапі». І завжди жалілася мені: «Тату, події так швидко розвиваються, що я ніяк не можу написати дисертацію: постійно потрібно ще щось дописувати». Захист планувався на листопад 2018.
Вона вже, напевно, і в Київ переїхала б, бо Херсон переросла.
Ми часто обговорювали з нею, що може статися. Але я ніколи не забороняв їй щось робити — це було її життя. Як батько, застерігав і казав берегтися, а вона відповідала: «Тату, вони побояться напасти на мене, бо за мною вулиця». Катя розуміла, що в неї є та громадська сила, яка не пробачить. У нашій державі працює вулиця.
А напали, бо цій, як сказала б Катя, «мусорській шоблі» вона заважала. Кажуть, вбили за ліс. Ні. Вони знали, що Катя може перемогти на виборах, стати мером, піти у Верховну Раду. Вона заважала їм красти».
Роман Сініцин про Катю
Я дізнався про Катю з ЖЖ десь в кінці нульових, а познайомилися вже десь у 2014 чи 2016 через воєнне волонтерство.
Катя була дієвою. Це був фонтан енергії, якою вона заряджала інших. Вона не сиділа, склавши руки, а постійно щось робила на місцевому рівні. Не знаю, звідки в неї бралася ця енергія в доволі складному місці з криміналітетом, проросійськими елементами, які себе там чудово почували і почувають. І з неї брали приклад.
Катя не мовчала. Вона не могла миритись з якоюсь несправедливістю. Якщо є проблема — вона про неї говорила, навіть коли це шкодило її політичній кар’єрі. Але, однак, вона називала чорне чорним, біле — білим. Мала принципову позицію. У неї не було напівтонів.
Катерина Мола про Катю
Розповідати, якою була Катя, можна годинами. Але, мабуть, головне: вона була дуже живою. Неймовірно активною, завжди в русі, завжди кудись бігла, неслася зі швидкістю світла, поспішала. Вона все робила швидко, ніколи не відкладала на потім, ніби змагалася за те, щоб все встигнути. Ми казали, що в нашій добі 24 години, а в Каті — 48. І мова не тільки про роботу. Вона прочитала тисячі книг, вона знала тисячі людей, була в сотнях міст і країн. Вона прожила так мало, але насправді в одне її життя вмістилося з десяток звичайних.
Одним з основних правил Каті була підтримка слабких. І в житті, і в політиці вона завжди підтримувала того, хто лишився сам на сам з проблемою. Крім очевидного етичного контексту, у політиці це гарантує тобі тил і несподівану підтримку в майбутньому. Як у класичному казковому сюжеті, де головний герой рятує зайця, пташку і рибу, які потім приносять йому чарівні артефакти, або ховають його від злодіїв. Сильні і владні сприймають твою підтримку як належне, вони, скоріше за все, навіть не помітять її, сприйнявши як прояв сервільності. А от слабкий завжди запам’ятає того, хто підтримав його у складній ситуації. Це розумно з тактичного боку і мудро зі стратегічно, тому що така політика дозволяє не створювати єдиного центру, підтримувати конкуренцію еліт і диверсифікувати ризики.
Катя зачепила мене щирістю. Вона була неймовірно щира, відверта, весела, але при цьому дуже розумна. Це доволі рідкісне поєднання, і це неймовірно підкупає. З нею ніколи не було нудно, ніколи не було сумно, в неї завжди була безліч ідей. Здавалося, що увесь світ пришвидшувався довкола неї.
Стільки часу минуло, а я й досі іноді чую її сміх.
Інна Зелена про Катю
Знайомство з Катею я досі вважаю найбільшим здобутком у своєму житті, бо завдяки їй я взнала найкращих людей цієї країни. Насправді вже зараз, коли Каті немає майже 3 роки (хоча мені й досі в це не віриться часом) я розумію, що це була абсолютно не випадкова зустріч. Ми обидві навіть не пам’ятали, як почали дружити. Саме дружити, бо час знайомства орієнтовно я пам’ятаю.
Власне, в Херсоні всі одне одного знали. Катя була депутаткою, активісткою, відомою людиною. А я працювала в облдержадміністрації. Мені завжди розповідали, що то страшна людина (усміхається — ред.) Вона всіх критикує, тому з нею треба бути обережною мені як співробітнику пресслужби голови ОДА. Я зайшла на її фейсбук, почитала пости. Вони були дуже гострі, з гумором — все, як я люблю. Через якийсь час я звільнилась з облдержадміністрації і пішла працювати в міську раду. І там ми вже розвіртуалились. Мабуть, перш за все, нас зблизило те, що почуття гумору в нас схоже.
Катя була складною, як і всі інтелектуали. Не в поганому сенсі, просто з нею багатьом було складно знайти спільну мову, бо вона казала правду в обличчя. Люди, особливо політики, не люблять чути щось на кшталт «Я вас дуже поважаю, але зараз ви робите таку фігню». Крім того, Катя була абсолютно нетерпимою до жадібності, невігластва та тупості.
Катя не просто мала на все власну думку — вона орієнтувалась в темі, яку обговорювала. Постійно вчилась. Багато читала, дуже багато. І мені книжки носила.
Якщо говорити про роботу, то, мабуть, найважливіше, що я зрозуміла завдяки їй (і буду керуватись цим принципом все життя), це те, що правда — найкраща етика в роботі. І що все, що ти робиш, має бути для людей і про людей.
Я можу багато розповісти про Катю насправді. Є багато моментів, які досі боляче згадувати. Є такі, які я хочу залишити для себе.
Це була людина, яку так просто не опишеш, не окреслиш в якісь рамки, не розкажеш, що вона була «от якась така й така». Вона могла б досягти висот у будь-якій сфері. Але я ніколи не бачила іншої людини, яка б так щиро любила політику саме як мистецтво, як діяльність, покликану розв’язувати суспільні питання. І я впевнена, що вона була б гарним політиком, бо мала для цього не лише освіту, інтелектуальні здібності, а й велике серце.
Мені дуже шкода, що ми її не вберегли. Мабуть, просто її серце було завеликим для цього світу.
«Давайте триматися купи і горнутися один до одного. Бо спочатку вони розберуться з лівими руками правих, потім з правими руками мусорів, а далі доберуться до нас — обичних пиздливих граждан», — написала в одному зі своїх дописів Катерина Гандзюк незадовго до смерті.
І знову мала рацію. В Україні зберігається тенденція тиску на громадських діячів. За 2020 рік Центр з прав людини ZMINA зафіксував близько 100 нападів і переслідувань активістів. Це — фізичні напади, залякування та знищення або пошкодження майна. Однак лише в 4 випадках було оголошено про підозру ймовірним зловмисникам.
