Голоси дітей

Свідомі
4 min readOct 4, 2021

Фонд «Голоси дітей» виріс із волонтерської діяльності Олени Розвадовської на сході України. З 2015 року команда займалася евакуацією та терміновою допомогою постраждалим від бойових дій на лінії фронту.

Згодом вони почали проводити арт-терапію для дітей, допомагали створити центр психологічної допомоги у Слов’янську, організовували лікування та реабілітацію для травмованих дітей, відбудовували зруйноване житло й щоденно допомагали сім’ям боротися із труднощами життя на передовій.

Сьогодні команда ініціативи розвиває послуги, які допоможуть дітям перемогти наслідки травмуючих воєнних подій, займається адвокацією прав дітей задля того, щоб змінити систему захисту прав дитини в Україні. Про діяльність фонду розповіла у розмові із медіа “Свідомі” Олена Розвадовська

Про ідею створення

У 2015 році я, разом зі своїми друзями, як волонтерка поїхала у Слов’янськ, де займалася допомогою дітям, що проживають на лінії фронту. 2015 та 2016 роки були пов’язані з евакуацією місцевих, доставкою всього необхідного людям, які проживали у містах без належних на те умов. Ми гадали, що до всіх приїдемо, всіх вивеземо, а тоді бойові дії швидко закінчаться і люди повернуться до себе додому. Та, звісно, все сталося геть не так. Війна не закінчувалася і тоді ми почали думати про те, як дітям жити у такій перспективі, та вирішили взятися за забезпечення їх повернення до мирного життя.

Пройшло сім років. Території вздовж лінії фронту досі пустують, а ми і далі продовжуємо працювати з дітьми.

Згодом я почала багато часу проводити із психологами, з якими ми обговорювали можливості допомоги малюкам із травмами, спричиненими війною, тому створили у Слов’янську перший центр психологічного відновлення “Про мир” разом із фахівчинею Тетяною Аславян. Він працює і до сьогодні.

Співзасновниками благодійного фонду “Голоси дітей” стали ми з моїм другом Азадом Сафаровим, що підштовхнув мене до реалізації цього проєкту. Все сталося у 2019 році. Друзі часто говорили мені, що працювати волонтером доволі виснажливо: за той час у мене вже було декілька емоційних вигорань, тож якби не психотерапія, я б точно не дійшла до тієї точки, де знаходжусь зараз.

В цілому, ми створили «Голоси дітей», щоб об’єднати тих, хто бажав разом із нами працювати над цією проблемою та спеціалізуватися у наданні психологічної та соціальної підтримки дітям.

Наразі у нас є програма арт-терапії та програми індивідуальних психологічних консультацій, а також адвокація, що покликана словами дітей розповідати про те, як і чим вони живуть.

Про Діану

З Діаною я познайомилася у межах однієї із наших поїздок вздовж лінії фронту. Ми маємо велику мережу координаторів, психологів, вчителів та спеціалістів, тому доволі часто знайомимось з дітьми, на благо яких працюємо.

Одного разу, коли ми вирішили створити відео для нашого фонду, то попросили Діану розповісти про те, як та проводила 2015 та 2016 роки. Вона розповіла. Про те, що, як тільки почалися бойові дії, їй довелося місяць сидіти у підвалі, не виходячи назовні жодного дня (у відео ми показали це бомбосховище). Про свій побут у підвалі. Про те, як вона там вивчала англійську мову та нові танцювальні рухи.

Власне саме там Діана показала мені свічку, що згоріла лише наполовину. Я спитала, чи можу цю річ забрати і вона мені її віддала.

Наразі там немає необхідності ховатися, адже лінія фронту змістилася, через що ворожі атаки не долітають до міста. Але справжня війна досі відбувається на фоні: там діти ходять в школу, засинають під звуки пострілів та кананади важкої зброї.

Навіть через 5 років потому у підвалі, у якому Діана місяць провела лише при свічках, все залишилося у такому ж стані. Ліжка, на яких вони спали, запаси сірників і свічка, яку я звідти привезла. Вона була однією з тих, при яких вони сиділи ввечері, коли над їхнім містом, буквально, все горіло і палало.

Історія Діани

“Мене звуть Діана. Мені 11. Я не люблю гучні звуки і ненавиджу, коли стріляють.

Я, разом із іншими, просиділа у підвалі 30 днів. Спочатку, звичайно, боялася навіть встати, тому просто лежала чи сиділа на ліжку. Потім, коли постріли вщухали, трішки ходила по підвалу. Я вчила англійські слова, німецьку мову і танцювала, щоб розвеселити себе і сусідів.

Щоб вийти назовні, треба було спершу переконатися, чи все тихо та спокійно. Якщо у людини був стрес, то закрити вуха, а потім можна було спокійно виходити.

Пам’ятаю: тільки вибіжу — стрельнули, і я знову забігла. Не могла взагалі вийти.

Я не хочу повертатися в підвал”

Про напрямки роботи

Серед напрямів роботи є програма арт-терапії, про яку я вже згадувала. Це один з інструментів психосоціальної підтримки дітей, які переживають складні емоції та проживають в умовах хронічного стресу. Арт-терапія відбувається у населених пунктах, містах та селищах вздовж лінії фронту. Програму ведуть наші підготовлені спеціалісти: психологи, вчителі, які мають бажання робити щось корисне для своїх дітей.

Зазвичай ми реалізуємо цю програму у маленьких школах, де діти є свідками цієї війни і де вони зростають поруч з нею. На щастя, це вид безпечної та безризикової для психічного здоров’я дитини підтримки, адже через малюнок можна проговорити всі ті емоції, про які важко сказати словами. Цей напрям у нас реалізується під менторством психолога, що потім проводить аналіз малюнків дитини, яка проходить щонайменше 10 занять, і модерує супервізію для координаторів.

Також є програма індивідуальної психологічної підтримки — мобільні психологи. Вона створена для дітей, які виховуються в інтернатних закладах і проживають травматичні події не тільки через війну, але і через те, що в сім’ї є проблеми.

Крім того, у нас є програми індивідуальної помочі сім’ям. Наприклад, ми допомагаємо з лікуванням, якщо це травми, пов’язані з бойовими діями, або ж з побутовими питаннями, як-от житлом. У нас зараз під опікою є ряд родин, яким ми на постійній основі надаємо допомогу у зв’язку з тим, що ведуться активні бойові дії.

У нас ще є програма, яка називається ВОУ (Відкрий онлайн учню). Ми збираємо стару техніку (ноутбуки, телефони), яку наш спеціаліст ремонтує, після чого передаємо її дітям, що не мають вдома особистого технічного пристрою, щоб навчатися онлайн.

Подальші плани діяльності базуються на стратегії, яку ми склали: будемо розширювати програму арт-терапії, зокрема, напрямок реабілітації дітей, які отримали травму війни, а також збільшувати кількість індивідуальної психологічної допомоги.

--

--