Будинок «Слово»

Свідомі
5 min readOct 4, 2021

Будинок «Слово» споруджений наприкінці 20-х років минулого століття спеціально для українських письменників та діячів культури. Вже в 30-ті ціла плеяда літераторів почала заселяти ще недобудовані квартири: Остап Вишня, Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Лесь Курбас, Іван Багряний, Павло Тичина.

Але через два роки комфортне життя в апартаментах змінилося серією трагічних подій: близько 40 українських письменників були розстріляні або заслані в сталінські табори.

Проєкт Будинок «Слово» було започатковано у березні 2017 року віртуальною шкалою часу, що зафіксувала події від моменту виникнення ідеї створення будинку до трагічного кінця більшості його мешканців. Наразі ініціатива існує як сайт із зібранням інформації про будинок «Слово».

Проєкт дав поштовх для подальшого детального вивчення забороненої радянською владою літератури ХХ століття.
Про проєкт розповіла мешканка будинку «Слово», веб-розробниця Анастасія Ковальова.

Історія створення

У серпні 2016 року в Харкові проходила архітектурна резиденція «Галіція: Культ». Львівські архітектори приїздили до Харкова і разом з харківськими вивчали будинок «Слово». Оскільки я живу в будинку, то помітила, що навколо нього щось діється. Архітектори розпитували нас, мешканців, що ми знаємо про будинок, що відчуваємо, коли живемо тут. Я розуміла, що мій будинок цікавий, я знала, що в нього є довга сумна історія, але не дуже нею переймалася тоді, при тому, що жила там з 5-ти років.

Оскільки я була і є програмісткою, то виникла ідея: якщо у нас немає музею в будинку «Слово», то можна зробити онлайн-музей. Харківський літературний музей теж підхопив цю ідею, вони хотіли зробити це вже давно, але потрібен був спеціаліст, хто створить платформу, на яку потім можна було б додавати матеріали. У мене було достатньо вільного часу, і я вирішила його витратити саме на Proslovo. Я занурилась в цю історію: отримала від Літературного музею деякий матеріал, далі вже шукала сама, ходила до архівів, спілкувалася зі спеціалістами і розробила першу версію сайту. Це була timeline історія будинку «Слова». Тобто той розділ, що зараз «Історія», то є найперший розділ, який там з’явився.

А потім в мене вже назбирався деякий обсяг матеріалів, які були ще неопубліковані і які хотілося б додати. Ба більше, окрім історій, мені хотілося зробити модель будинку, щоб показати, хто де жив. Там все дуже цікаво, бо є, наприклад, одна квартира, до якої прив’язано багато людей, які змінювалися. В принципі, найперше, що спало на думку — треба зробити 3D модель, щоб ходити там кімнатами. Проте це, звісно, було досить складно: існували спеціалісти, які хотіли це створити ще тоді, і я думаю, вони ще є, але ідея досі нереалізована.

Проте реалізоване дещо інше. Пригадую, як тоді до мене долучалися інші люди: перекладачі, вчителі, літературознавці, історики, нащадки письменників чи художників, які теж там жили. Вони ділилися тією інформацією, яка в них була, віддавали архівні фото. Наприклад, була онука художника, що передала його світлину та знимки його робіт, які можна було згодом використовувати на сайті. Тоді багато людей долучилося: мені допомагали 3D-дизайнери, коректори, перекладачі, літературознавці. Це був проєкт, якому я віддавала більшість свого часу і який тривав протягом двох років. Приблизно з 2018 цей сайт існує таким, яким він є досі.

Я — програмістка, але робила і все інше: презентації, лекції, підготовку виставки, екскурсії. Останнім проєктом був квест, який можна проходити з використанням мобільного телефону та 3D-схеми будинку на сайті. Для участі у ньому потрібно було знайти вікна квартири наживо, натиснути на них на схемі, побачити, хто там жив, і здогадатися, яка особистість загадана у кожному завданні.

Про напрямки діяльності

Лекції та інші активності займали більшість часу, і тому сайт робився повільніше. У грудні 2017 року було відкрито виставку у галереї «Come In» у Харкові, де були представлена лінія часу будинку (з матеріалами таймлайну із сайту) та деякі елементи будинку. Там була поштова скринька, таблички з під’їзду саме 30-х років, деякі вікна, які в нас змінювали на пластикові. До речі, два під’їзди все-таки змінили, а інших вже не торкалися, бо у 2019-му, здається, повісили табличку, що цей будинок — це історична пам’ятка і пошкодження карається законом.

Були презентації для школярів, для просто охочих. Було кілька презентацій в книгарні «Є», кілька — по інших локаціях у Харкові. Ще були квести, які проходили навколо будинку, а також екскурсії для харків’ян. Ми влаштовували події, орієнтовані на залучення громади, що мешкає поруч. Хотілося, щоб люди, які проходять повз, розуміли, що це не просто звичайний будинок-сталінка, така ж, як і інші, а щоб вони бачили, що тут не все так просто. Одного разу ми виставляли друковані копії робіт художників, розвішували їх у сквері біля будинку. Люди проходили і дивилися, що ж це таке.

Ми стикалися із тим, що люди просто не знають, що це за будинок. Для багатьох стало несподіванкою, що тут жили Вишня, Сосюра, Тичина, яких вони знають принаймні зі шкільної програми.

Ще одна подія була створена спільно із студією «AzaNiziMaza». Вони, разом із літературним музеєм, робили великі скульптури письменників. Там був Хвильовий, Сосюра і ще чотири скульптури, які створили діти із вчителями у студії, але це були досить такі серйозні, дорослі роботи. Виглядало все дещо провокативно, але дуже яскраво. Це був один із тих рідкісних вихідних, коли будинок жив своєю історію і історіями його колишніх мешнканців.

Про подальші плани

Оскільки я зараз у Чехії, то деякий час над проєктом не працювала. І хоча для мене він досі не закінчився, мені трохи складно вкладатися у нього так само, як тоді, коли я присвячувала цьому майже весь свій час.

З літературним музеєм говорили про розвиток ще на початку: є адмін-система, через яку можна систематизувати та робити доступними музейні експонати. Вони зараз мають зчитувач, яким сканують свої матеріали і викладають їх в Instagram чи Facebook, але було б класно, якби це все було підвантажено на веб-сайті з логотипом літературного музею. Щоб можна було клікнути на Тичину чи Вишню і побачити всі матеріали, пов’язані з ними. Тобто щоб був не тільки допис, який може загубитися у соціальній мережі, а й можливість знайти все в одному місці.

Крім того, Proslovo дає поштовх для розвитку інших проєктів, дотичних до будинку «Слово» (бо вони частково використовують зібрані матеріали). Знаю, що є активісти, які переймаються історією будинку, знаходять нові формати подання інформації, сучасні питання для дискусії та переосмислення цієї історії. Дуже сподіваюсь, що буде реалізована віртуальна реальність з будинком, а також встановлена кам’яна модель будинку на галявині перед пам’ятною табличкою. Знаю, що такі ініціативи вже є, тому вірю, що для будинку «Слово» ще все попереду.

--

--