Аліна Паш: «Я беру на себе відповідальність, що певним чином мої дії допомогли агресору прийти сюди»
Під час національного відбору для участі у «Євробаченні» навколо співачки Аліни Паш розпочався скандал щодо її поїздки у Крим, співпраці з російськими артистами та подальшої реакції українців на це. У інтерв’ю свідомим вона розповідає про ситуацію навколо Криму, думки щодо російської культури та те, як змінилося ставлення до росіян після повномасштабного вторгнення.
За час своєї діяльності ви співпрацювали з російською компанією «Ferrero Russia» та брали участі у проєкті з російськими виконавцями, серед яких Лєонід Агутін, що підтримує окупацію Криму. Перед співпрацями ви та ваша команда перевіряли їхні позиції?
Звісно, команда розглядала співпрацю. Щодо Агутіна, то я справді не знала, що він підтримував окупацію Криму. Мені він був відомий лише як музикант. Вже коли я дізналася, стало прикро, що я з ним в одному плейлисті.
Литовський режисер запропонував мені записати пісню для альбому, дозволивши обрати будь-який вірш. Я зупинилась на революційному вірші Осипа Мандельштама та запропонувала перекласти його на українську мову. І вони, і я розуміли, що йдемо на ризик. Я усвідомлювала, що знову «відловлю» від своєї української аудиторії, але дуже хотіла донести росіянам, що у них в Росії все не о’кей і що їх там обманюють. Те, що будь-яка співпраця з росіянами легалізує всі їхні вчинки, я зрозуміла пізніше.
Щодо кавера на пісню Богдана Титомира, то я думала, що було б дуже символічно переробити на сучасний лад перший хіп-хоп трек СРСР, який створив хлопець із Сум. Він українець, я українка — чудово! Але я не перевірила, яка в нього кончена позиція щодо України.
Для чого потрібні були співпраці з російськими артистами?
Мої мотиви були завжди максимально проукраїнські, я не хотіла легалізувати дії росіян. Завжди думала, що моя музика й так говорить за себе, бо вона етнічна українська. На жаль, поруч не було людей, які могли б пояснити, що для українського простору ці дії мають набагато більшу шкоду. Напевно, тоді б я зовсім не робила таких помилок, за які я зараз дуже шкодую.
Мені прикро, що ми з командою не могли до кінця усвідомити увесь контекст, не розуміли, що навіть моя участь у проєктах Spotify чи TikTok — це неправильний громадянський вчинок.
Окрім співпраць було також питання щодо ваших поїздок у Москву та Крим
Нагадаємо, в інтерв’ю Каті Осадчій Аліна Паш зізналася, що у 2015 році їздила у Крим, який на той момент був окупований РФ, проте під час Нацвідбору версії щодо поїздки постійною змінювалися навіть до того, що вона не їздила зовсім.
У 2019 році, коли я випустила свою першу пісню, мене запросили виступити на двох фестивалях, які тоді вважалися суперхіпстерськими, — «Дика мʼята» та «Bosco Fresh Fest».
Я хотіла поїхати, аби зі сцени звернутись до молоді та розказати про українську історію та наш фольклор, про те, що українці класні. Але тоді я не розуміла, що це може зачепити свідому частину українського суспільства. У мене були нові революційні прагнення, я вважала, що несу щось свідоме. Але виявилось — це теж була помилка. Я туди не поїхала, а виступ скасовувала, але навіть анонс дуже зачепив суспільство. Добре, що поруч були близькі й родичі, які відмовили від поїздки.
Але у соцмережах фотографія з Красної площі була
У 2017 році я їздила в Москву не на виступ, а до родичів. Я хотіла подивитися, що ж це за Мордор, куди всі музиканти їдуть. Це була моя єдина прогулянка містом. Цю фотографію зробила з ідеєю показати свою позицію. Мовляв, я стою така «борза» на Красній площі з написом «Київ». Це мав бути «фак» системі. Але все сприйняли інакше, і показати свою позицію мені не вдалось.
Історія з Кримом, мабуть, для мене найбільш болюча. Це було дуже давно, а Євробачення лише нагадало про поїздку.
У 2015 році я працювала на бек-вокалі в Ірини Білик і згідно з контрактом не могла відмовитись від однієї з її робіт. Іра — популярна співачка, яку тоді часто кудись запрошували. Того року вона їздила у Крим виступати на весіллі своєї подруги. Половина команди їхала на півострів автобусом з України, половина — летіла з Росії. Тоді у нас було дуже багато інших концертів, перельотів та поїздок, тому я не дуже памʼятаю, як ми добирались. У паспорті у мене ніяких відміток немає. Так, ймовірно, це був переліт з Росії, бо десь тоді ж я опублікувала допис у Facebook із наріканням на послуги «Аерофлоту». Я не знала, що це порушення Закону України про перетин адмінкордону, що так можу, легалізувати окупацію Криму. Мені дуже прикро, що я не орієнтувалась у цій темі та й взагалі, що була на цьому виступі.
На Нацвідборі команда наполягала, що мені треба максимально чітко говорити ніби все було легально, бо інакше не буду допущена до Євробачення. Хоча зараз розумію, що так коментувати цю поїздку було помилкою.
Я контактувала з людьми, які були в команді Ірини Білик, дізнавалася, як хто їхав, щоб з’ясувати, як доїхала я. Менеджер Іри тривалий час не відповідав мені, а потім сказав, що не памʼятає, бо нас було багато.
Зараз я б не хотіла, щоб це звучало, як виправдання. Проте в певний момент я сказала неправду щодо потрапляння у Крим. За це я хочу вибачитись перед громадськістю. Я справді до кінця не певна, як насправді все відбулось.
Розкажіть, будь ласка, про ситуацію з Євробаченням і підроблену довідку
Пісню «Тіні забутих предків» я написала ще в грудні. На тлі загрози повномасштабного вторгнення Росії я відчула внутрішній запит на пісню з меседжем про шанування предків і творення власної історії. Було і бажання донести цю ідею якомога ширшій аудиторії, тому й обрала для цього сцену Євробачення, хоча ледь не вся моя команда була проти. Ми розуміли, що це дуже ризиковано через неоднозначну історію із перетином адмінкордону у 2015 році. Проте я вирішила ризикнути, бо хотіла, аби пісня пролунала якнайгучніше.
Тоді я вже давно обмірковувала розрив співпраці зі своїм партнером у лейблі, але зробити це не так просто. Напевне, я навіть потребувала цієї кризової ситуації, аби нарешті попрощатись з ним. Його наративи відрізнялися від моїх, у нас різні системи цінностей. Зараз ми в процесі розриву всіх юридичних відносин. . У свій час він не пояснив, що мені як українській етнічній співачці не варто робити тих чи інших дій. Він казав: «Спробуймо», а я мала дівчина з рожевими окулярами, яка тільки почала свою кар’єру, думала, що все добре.
Коли перед прямим етером «Суспільне» вимагало підтвердження законності мого потрапляння до Криму, ми ще не мали офіційної відповіді від Державної Прикордонної Служби. Мій партнер запропонував розв’язувати цю проблему. Я усвідомлювала, що спосіб може бути не зовсім чесний, проте тоді дозволила це зробити. Я несу повну відповідальність за ці дії. Це був дуже непростий момент: тиск громадськості, непевність команди, я була із запаленням легень. Сталась фатальна помилка, і я досі пожинаю плоди від цієї історії.
Ви часто говорите, що вам не пояснювали, але війна триває 8 років. Чи торкнулася вас війна? Для більшості українських артистів точкою неповернення став лише повномасштабний наступ, попри те, що війна почалась не 24 лютого.
Звісно, торкнулась. Мій батько мобілізувався у 2014 році, це було свідоме рішення нашої родини. Та й загалом 2014–2016 роки боліли сильно у всіх, і про це говорили. Вже пізніше, у 2017–2019 роках здавалось, наче все якось вщухло. Наш музичний сектор не відчував війну так сильно, як громадський та волонтерський. І мені прикро за це.
Я не скажу, що повністю розуміла всю ситуацію до 24 лютого. Проте після Євробачення я почала більше розбиратися у цьому, і тепер розумію, що будь-яка співпраця з росіянами — це не нормально. Я відчувала тиск суспільства, але зазначу, що не заробляла грошей в Росії після початку війни у 2014. Я не мала там концертів чи корпоративів. Максимум — це продаж авторських прав.
Маєте на увазі продаж авторських прав для серіалу «Подростки»?
Так. Коли я погоджувала подібні продажі, мотивувалась бажанням забирати гроші з РФ, щоб вони йшли на податки в Україні. Думала, що це логічно. Зараз я вже розумію, що так не можна робити, треба просто відрізати їх від нас.
Ба більше, я кілька разів продавала авторське право на українськомовні пісні для використання на ТНТ у «Танцюють всі». Моя ж етнічна музика — це відбиття нашої мови та культури, а тому я думала, що так росіяни познайомляться з нашою культурою. Тоді мені здавалось, що я роблю все правильно.
Раніше було багато питань щодо фото з курткою в російському триколорі та ваших висловлювань щодо космополітизму.
Це лижна куртка мого друга, і вона має чотири кольори: червоний, білий, бірюзовий і чорний. Під дописом є коментарі від чоловіка моєї сестри, написані жартома, що це «кацапський прапор», а 18-річна я з 2012 року, йому відповідаю: «І свого научаюсь, чужого не цураюсь».
Отже, це був не триколор, а моя відповідь була жартом на жарт родича. Я розумію, що ці деталі не очевидні для пересічного користувача соцмереж.
Також люди говорили, що 9 травня 2014 року я виступала в Росії у складі кавер-бенду «Delicoius Ladies». У мережі є купа афіш про наші гастролі в Росії. Я справді була у цьому колективі у 2013 році, проте, як почалась війна, відмовилась від участі. Мене замінили, але довгий час використовували світлини зі старої фотосесії. Мій останній концерт за контрактом у РФ відбувся на початку березня 2014. 9 травня була у батьків і маю фото на згадку із Закарпаття.
Щодо космополітизму, то на відео я не зазначила, що саме маю на увазі. І це прикро. Зараз не хочу використовувати це слово, бо воно має негативне забарвлення. Я шанобливо ставлюсь до культурних надбань всіх народів, але в мене є Батьківщина: я українка, і моя музика говорить про це. Я досліджую своє коріння та український фольклор і хочу розказувати всьому світу про те, хто ми є насправді, які ми різнобарвні і цікаві.
Я й далі буду досліджувати фольклор саме мого регіону. Щобільше, в мене є ціль — влаштувати фестиваль у Закарпатті, де максимально буде розкрита культура цього краю. Я взагалі хочу бути амбасадоркою свого регіону, розповідати про нього та робити його кращим. Попри те, що тяжко, йде війна, та ми маємо не забувати далі жити.
Як ви ставитеся до критики з боку громадськості?
Я розумію, що критика багато в чому виправдана, і це справедливі наслідки за мої конкретні помилки. Але водночас, я повністю відчуваю руйнівну і неконструктивну силу цього явища. Часом люди звинувачують мене в тому, чого ніколи не було, просто придумують історію, розповсюджують її та збирають лайки. А ще є сотні повідомлень ненависті і погроз.
Так, ланцюг моїх помилок зробив мені жахливий імідж «негативного мему». Але я б хотіла, щоб суспільство прагнуло до діалогу й розуміння, щоб ми навчилися пробачати тих, хто вміє свідомо визнавати свої помилки.
На своєму прикладі хотіла б показати, що усвідомила вчинки, обдумала їх не раз і навіть не 10. Я кажу це щиро і не боюсь визнавати помилки. Я не хочу, щоб виглядало, ніби я перекидаю все на команду, з якою ми були не синхронізовані. Я беру на себе відповідальність, тому що все робилося під брендом Alina Pash. Я мала б усе контролювати й у всьому розбиратися. Хоча моя основна робота — це писати музику, зараз я вже більш оптимізовую свою діяльність. А в майбутньому планую бути амбасадоркою руху, де музиканти точно зможуть ознайомитись зі своїми правами, бо невігластва у нас вистачає.
Не всім зрозуміла ваша реакція на критику. Здавалось, що виправдовуєтесь чи навпаки звинувачуєте когось у відповідь. Як змінилося ставлення до критики?
Наприклад, «Телебачення Торонто», які працюють над перевіркою фактів, у випуску сказали, що у мене не було видно чіткої позиції до 24 лютого. Але це неправда. Тобто вони не перевірили якийсь факт, але розкритикували мене. Я б хотіла зустрітися і з Танею Микитенко , і з Сергієм Стерненком, аби щиро поспілкуватись і порозумітись. Вірю, що, як вийде це інтерв’ю, мої критики зрозуміють: коли людина визнає свої помилки, то треба пробачити або хоча б намагатись зрозуміти.
Зараз поруч є люди, які все зрозуміло та спокійно мені пояснюють. Вони якось магнетично притягнулись ще до Євробачення. Тоді відбувалась зміна простору, і я почала розуміти, що такий мій шлях, його треба прийняти і не огризатися у відповідь. Треба не думати, що на мене нападають, а навпаки все спокійно розповісти, прийняти, вибачитися за те, що я могла бути тригером для людей, які були активними з 2014 року. Так, я могла стати на їхній бік набагато швидше і бути для них підтримкою. Хочу вибачитись перед ними, але сподіваюся, що і вони зможуть збагнути, що зараз все відбувається в нас разом, і нам треба єднатися проти ворога.
В українців було певне непоєднання: Аліна Паш — українськомовна співачка з етнічно-українською творчістю із Закарпаття, з іншої сторони Аліна Паш співпрацює з росіянами. Чи відчуваєте відповідальність, що такі колаборації причетні до подій, які зараз відбуваються в Україні?
Я розумію, що люди хотіли бачити в мені амбасадорку українського, а мої співпраці не дозволяли цьому статись. І так, я беру на себе відповідальність, що певним чином мої дії допомогли агресору прийти сюди. Попри те, що мої наміри були відділити нас від росіян і показати, що ми маємо своє глибоке коріння, виявилось, що такі дії стали тригером для української свідомої громадськості.
Чи до 24 лютого ви думали, що у нас багато спільного з російською культурою? Бо так можна подумати з пісні, в якій ви поєднали українську та російську мови.
«Ми чекаємо гостей непроханих, непрошених» — тут найголовніша фраза, що люди приходять на землю і знищують живе. Це був конкретний натяк на росіян.
Після 24 лютого у мене зникло розуміння, що пісня, музика, культура якось може змінювати людей. До прикладу мої родичі, яким ми протягом місяця війни говоримо: «Батько на фронті, ось фотографії, ось факти», а вони все одно нам кажуть, що у них своя правда, а у нас своя. Я тоді не витримала і сказала їм, що тепер у них немає родичів в Україні, і мені було абсолютно не шкода.
Виявилось, що мої намагання змінити світ музикою були краплею в морі, а люди далі вірять брехні з телевізора.
У Латвії на благодійному концерті я виконувала пісню-рефлексію на війну двома мовами — українською та англійською — і з людьми спілкувалась англійською. Але одна дівчинка з трибуни крикнула, щоб я перейшла на російську, бо її тут всі розуміють, на що я продовжила відповідати англійською. Мій посил був: російська мова — це один зі шляхів російської пропаганди, а потім і їхніх танків. Люди мене підтримали, і я зрозуміла, що так можу боротись. Тепер на всіх концертах розмовляю лише англійською та українською.
Максимально прикро, що люди в Європі не повністю розуміють, що тут відбувається і наскільки це серйозно. Вони не можуть зрозуміти, всієї жорстокості російських дій і їхнього впливу на весь цивілізований світ. Потрібно над цим працювати і колективно реагувати.
Які загалом настрої в Закарпатті?
У нас в Закарпатті багато мов поширені, серед них і угорська. Свідомі, молоді жителі цього регіону розчаровані нещодавніми подіями в Угорщині, тому що все старше покоління угорців проголосувало за Орбана. А ця роздача паспортів місцевим, виявляється частиною плану, який вони запозичили у РФ.
Проте зараз у нас ще глибше закріпилося все українське. Приїхало багато людей зі сходу, Закарпаття стало сильним тилом. Батьківська хата перетворилась на хаб — люди, які вивозили свої родини, приїжджали до нас, а тому ми багато чого чули. Було видно, що ці люди змінювалися ледь не щохвилинно. Хтось із Харкова ніколи не був в Карпатах, а тому дивувався, що наша країна така красива. Було неймовірно бачити усвідомлення в очах людей. Я також знаю, що закарпатцям якоюсь мірою важко тримати цей тил, але більшість з них налаштовані допомагати. А в Угорщину ми ніколи не підемо, бо Закарпаття — це Україна.
Чи були у вас розмови з батьками щодо російських колаборацій?
Звісно, розмови були. Коли я опублікувала фотографію з Красної площі, мама дзвонила і казала видаляти, бо це недобре. Я тоді пояснювала позицію, а вона попереджала, що люди не зрозуміють. Виявилось, мама мала рацію.
Тато в мене дуже справедливий чоловік. Коли мені виповнилось 18, сказав, що тепер всі рішення у своєму житті приймаю сама і за них відповідаю. Те, що вони могли, вони зробили. Максимально намагались виховати добро та справедливість у мені. Батько мене сильно підтримує, коли я намагаюся пройти крізь ці терни.
Звісно, вони не раділи, коли я помилялася, а вболівали, щоб я сама відновила свою гідність, розставила всі крапки над «і» й не виправдовувалась.
На вашу думку, як нам почати довіряти артистам, які і після 2014 року виступали в РФ, а зараз повернулись? Що їм потрібно зробити, щоб розбудовувати інститут репутації?
Найвлучнішою відповіддю є час. Ми побачимо, як ці артисти реагуватимуть пізніше, яку позицію вони відстоюватимуть, як коментуватимуть свої дії. Щодо довіри, то складно знову навчитись довіряти. Але попри все, потрібно пускати у своє серце довіру. Зараз кожен і кожна прикладає до цього свою руку.
